From Love To Hate One Wish

Пролог

Щасливе дитинство - це друзів багато,
З якими і будні минають, як свято!
Це щедрі сюрпризи і здійснені мрії,
Казкові бажання і щирі надії.
(2012р. взято із сайту клуб поезії)

   Дитинство у кожного своє. Радісне, веселе, щасливе і цікаве. І таке звісно, що дитинство було і маленької дівчинки Джулі. Ще під час її народження батьки мали на думці, переселитися із галасливого міста в село чи на дачу. Вони купили ділянку землі у селі яке знаходилось не далеко від міста буквально 5-10 хвилин і ви будете в місті. Ділянка знаходилась на окраїні села, біля вулички, що веде до лісу. Усього на цій вулиці було 10 будинків. Будівництво розпочалося. Також і облаштовувалось подвір'я. Через півтора-року будинок був готовий. Джулі на той час уже було півтора року. Сім'я переїхала у їхній будинок.  

    Родина переїхала у будинок. Батьки розставила усі речі по своїх місцях. Матір Джулі вирішила запросити сусідів у гості. Через деякий час сусіди прийшли. Це була сім'я Балабанчук: батько, матір та троє синів, а ще сім'я Клюфінських: бабуся, дідусь, доня та зять. 

   Коли усі сусіди прийшли, то батьки розмістили їх у вітальні, а дітей розмістили в ігровій. Серед дітей був маленький Міхаєль. Джулі та хлопчина здружилися. І весь вільний час проводили разом. Їхні батьки теж здружились і влаштовували посиденьки за філіжанкою кави, переглядом фільмів чи просто розмовами. 

   Час летів швидко. Діти підросли. Міхаєль пішов до школи Джулі у садок. Дівчина та хлопчина завжди ходили один до одного в гості. Вони були нерозлучні друзі. Завжди знаходили місце де можна на-пакостити, то вони кішці у їжу насиплють  глини, а то і підстрижуть кішку, а одного разу так взагалі, знайшли у гаражі балончик із фіолетовою фарбою та пофарбували собаку. Ой влетіло їм тоді на горішки від батьків, а собаці ще довго не могли відновити власний колір волосся.

   Летіли часи діти вже виросли Джулі в школі, Міхаєль в середній школі. У них не так багато вільного часу. Давні друзі вже не так часто бачаться. Але вони вдома часто переглядають спільні фотографії. Через деякий час діти вже забули один про одного. У них залишились тільки спільні вітрини. 

   Надворі був теплий весняний день. Для дітей це було просто свято, адже це був останній дзвоник. Батьки дітей вирішили влаштувати пікнік. Діти вперше за такий великий проміжок часу зустрілись. Діти знову почали дружити. Але це вже була не та дружба, що в дитинстві. Ця дружба з кожним роком переростала в дещо більше.