Таємниці дрімучого лісу

Размер шрифта: - +

I. Таємниці дрімучого лісу

Світ построєний секундою, що в збільшенні дорівнює хвилині, яка у свою чергу стає годиною, потім все впирається в рік, століття, цілі ери. Будь -яка величезна справа починається з маленького, мізерного і дрібного. Візьмемо до прикладу того самого Біла Гейтса, який створив всім відомий Майкрософт. Все почалося із простого шкільного програмування, та я не буду розказувать про всі заслуги, життя, інші досягнення цієї людини, що увійшла в історію, тому що ви і так усі все знаєте, а якщо ж ні, то дядечко гугл допоможе. Ото ж бо, розкажу вам історію, яка кардинально відрізняється від написаного вище, але з не менш цікавим сюжетом. Більше того, на шляху головного героя впаде стільки пригод і делікатних моментів, що..  Зацікавила? Що ж, поїхали, нам по-дорозі.

Історія. Навіщо ж її пам'ятати? Для чого знати? Леліяти сторінки підручника, де описане старече.. Відповідь проста насправді, ба навіть банально звучить, і можливо не так ясно, як хотілось би, щоб не повторити помилок минувшини. Впевнена, жодна жива душа достаменно не знає, або ж навіть не здогадується  про таємниці, які ховає у собі ліс, гори, річки, чи навіть той, забутий богом камінь, що прикриває столітню могилу... Що вони в собі тримають? Що пам'ятають з сивої давнини? Яку енергетику мають? І що являють собою для «невидющого» ока людини?!..

Чималеньке село розложилось посеред лісних хащ. Його білобокі будиночки немов потонули у запашних садках. А ще, це якось по особливому дивує око весною, коли усе розпускається і цвіте, та й ті аромати.. Душа радується, світиться якимсь не видимим світлом, проситься у хмари, так як подібна пташці.  

Дві величезні вулиці переплітаються в самому центрі села, ще три чи чотири трошки менші, біля шести - зовсім короткі, і ідуть переважно як доповнення до попередніх, при яких красуються білосніжними боками, по максимуму  будиночків п'ять. Проживає тут десь сотні три осіб. Кожен займається своєю справою і виживає, як може. Роботи, як такої не має.. Це тільки по ящиках крутили багатенько років тому про незнані, для тутешніх багацтва Арабскіх Еміратів, чи статки Америки. Згідно з плачевною ситуацією останніх років, навіть про таке забувають, техніка ламається, електрака так і не добігає до проводів, люди за професією "електрик" втратили роботи, і не тільки електрики. Хто має хоч трохи землі і коней, щоб її обробити – той живе дещо краще. Про таке слово як «базари» починають потрошки забувати. Ціни космічні, та й продавати толком немає чого. А де ж набратися тих грошей і продукції? Тільки й знають те, що товари на товари міняти. Плачевна ситуація. Тримають худобу і різну птицю, печуть самі хліб. Здається світ ніби повертається, ніби хоче назад потрапити у своє дитинство.

Незважаючи на все, люди все більше стають набожними, вірять у те, що по закінченню життя, той хто воістино вірує, потрапить до раю, в світ світла і добра. Саме тому, в самому епіцентрі села знаходиться старенька церква, де кожної недільчини відспівують святі літургії. А бамкають так, що дзвін розливається річкою по всіх околицях, доносячись аж до самого лісу, який голубою стрічкою стелиться горизонтом, якщо дивитися з дерев'яної дзвіниці.

 Недалечко від церкви розміщені півтори магазини: один продуктовий і напіврозвалений – з технікою. Є також і школа, де на всі класи припадає лише шість вчителів. Це переважно по дві групи надається одному вчителю. Приміщень класних не вистачає, тому що нову школу було побудовано на можливості самих селян, які і так зробили що могли, перевершуючи себе у раза два. Стара школа від кількості прожитих років наложила на себе руки, рухнула, як віл на слизькій дорозі. Бідні вчителі майже за безцінь вливають знання у молоді голови, та ще й у дві зміни. Перша для самих маленьких, щоб потім не страшно було додому вертатись, друга для старших. Діти учились хто як може. Більшість просто допомагали батькам і приходили лише на самі екзамени, де сили небесні і всі святі допомагали у написанні. Були ж і такі, що ніби і у школу ідуть, та дійти не можуть, або дівчина чекає вже за рогом вулиці, або хтось наколотив вина з минулорічних плодів, і вирішив відсвядкувати з друзями день космонавтики. А ще був садочок у селі, який уже чотири роки як закритий, криза!

На заході села налите срібним алюмінієм чимале озеро. Подейкують воно не просте, з якоюсь неймовірною енергетикою. Ніби нічим не примітне, а тягне до себе, у свої чародійні товщі води, манить туристів. Хоча по правді сказати, уже з півстоліття тих туристів тут не було, той хто вірив у феноменальне просто боялись за свою шкуру. Сміливців не знаходилось, воно й не дивно чому. Дурна слава літала про місця, які не знайдеш на жодній існуючій до цього моменту мапі. Координати я звісно ж знаю, пташечка нащебетала на вушко, та про це говорити не стану, ви ж розумієте, за для вашої ж безпеки. 

З усіх сторін села панує ліс, дрімучий ліс, який також огинає і озеро. Асфальтовані дороги, які тільки вели до забутих усіма земель з'їв час, ну а ще дощі добряче допомогли в обрисі руйнівника. Подейкують, що  вони до цього часу мабуть покрилася травою і заростями тими, не прохідними.

Говорять, що ліс проклятий, що з настанням ночі не варто туди навіть носа тикати. А що з станеться з сміливцем – ніхто не знає, так як на протязі останнього століття жодна нога туди не ступила. Що дивно, удень літом гриби, ягоди – без жодних проблем люди грибуть в свої кошики! Чоловіки зимою дрова заготовляють, і нічого. Ніч! Вона пред'являє свої закони і свої правила для усіх мешканців села живих і не живих, тобто тих, хто по ідеї мав відправитись до раю, та за певним збігом обставин запізнився на літак, або ж третім класом летіти не хотілось, або ж білет завтикав купити, у кожного своє. Що ж це за таємниці, про кі всі лише пошепки говорять? І чи дійсно настільки усе так критично? Останнім, хто за переказами місцевих ступив на володіння самого диявола був один дурень на ім'я Іван. Майже два метри ростом, до плечей волосся, а сили мав.. теперішніх три Вірастюки. Чому він туди пішов , та ще й уночі? Не хотів програти суперечку, а точніше, програв в картах на бажання. Та ще й на зло самому собі, завжди дотримував слово. От через це і прозвали «дурником». Та як пішов Іван, по стежці до лісу уночі, то так його й знали..



Лена Фут

Отредактировано: 27.03.2016

Добавить в библиотеку


Пожаловаться





Похожие книги
  • Мистика/Ужасы Бирюза. Selena Luna
    Бесплатно
  • Мистика/Ужасы Зверь Варвара Шихарева
    Бесплатно