Таємниці дрімучого лісу

Размер шрифта: - +

IV. Злий супостат

Тримає на руках дідусь тіло своєї любої внученьки. На очі аж сльоза налилася. Сива борода гойдалася від подихів вітру, волосся також не слухняне, висмикувалось з – під капюшону. Вдягнений у жовтуватого плаща підперезаного червоним шовковим пояском. Поряд з старим – посох, з яким він не розлучався декілька століть. Чому століть? Так все тому, що цей старий не який-небудь там дідуган, а сам Дарій, володар землі.

Вечоріє. Весь горизонт налився чорним вогнем. Вітер щосекундно розчісував дерева, які траплялися на шляху, більше того, збісившись за хвилину понагинав до землі. Деякі не витримали такої важкої, ненаситної долі, піддалися – зламались. Хрускоти, шалений рев, і просто незрозуміле божевілля витало по всюди. Паніка накрила серця кожного селянина, окрім славетного Дарія і його хоробрих синів.

Темрява. Неначе чорна птаха огортала горизонти, пожираючи усе, що тільки потрапляло на шляху, змітаючи з лиця землі. Але ж як? Зведені гори лише на годинку стримали непрошених гостей. Купол захисту, який поставив Дарій на свої простори був пробитий. Та як таке можливо? Справа в тому, що у Ждан теж мав магію в собі. На жаль, ця магія що керувала ним була темнішою тої ночі, що насувалася.

Тьма додала своїх чорних кольорів у весь натюрморт так часто згадуваного поселення. У будиночках палахкотіли вогники воскових свічок. Деякі просто сумно стояли, чекали. Та чого? Марні надії, сподівання?

Мить. Насправді саме вона керує подіями, додаючи долі радості, або ж навпаки цілу пригорщу розчарувань. Дуже прикро, та в даному випадку перші секунди задоволення отримав лише він: безсердечний диявол, який вирвався з самого пекла, щоб відімстити своєму рідному брату – володареві землі. Під сильним поривом невгамовного вітру і надзвичайно лютим громом – усі шибки посипались додолу, свічі загасли, як згасають зорі на вечірньому небі у мирний час, або ж як життя людей, якім іще жити і жити. Живеш, радієш усьому, як якийсь ненормальний психопат, ідеш твердо по життю і раз, усе обривається, і ти летиш, падаєш у бездну, у той світ.. лише крила можуть спасти! Та люди, на жаль, не птахи, літати не вміють, або ж може не хочуть? ось, що називається миттю.

Вітер лише набирав обертів, з кожною хвилиною ставав все дужчим. Перелякані селяни намагалися знайти собі безпечний притулок. Як не крути, та жити треба, навіть тоді, коли здається, що життя закінчилось, коли втратились усі найсвітліші надії, навіть коли одною ногою в іншому світі. Адже ніхто не знає достеменно, що там, по той бік нашої реальності?! Ми народжуємось, живемо, помираємо, кожному на це приділений свій час. Вищий світ пожирає всіх своєю невтомною пащею протягом ер, та ось навіть кісточки випльовувати не збирається. Коли помираєш, то це навіки. І хто там про реінкарнацію байки пліте? Невже ви думаєте, що людина може перевтілитись, до прикладу, у метелика і збирати пилок з квітів.. Ви справді у таке вірите?! Брехня! Розсійте всі сумніви. Хтось дуже постарався, засипаючи вам очі піском.

Сім'я Ковальчуків, у яких сьогоднішнього нещасного дня будинок перетворився на обвуглений смолоскип присипаний попелом, не встигла відійти від одного горя, як нахлинуло інше, страшніше і масштабніше. Тепер ситуація не стосується конкретної сім'ї, стосується конкретного села, народу, навіть нації, яка споконвіків жила за лише правдою і вірою у краще. Знову та віра.. Це ж як останній сонячний промінь на вечірньому небі, який проводжаєш поглядом до останнього, з думкою, що він не погасне.

Ото ж бо, сім'я, у кількості п'яти осіб: двоє дорослих батьків Антон і Соломія, та трійко їх маленьких діток залишилася без даху над головою. Кожен був би не проти прийняти до себе пожити певний час цю горе-сім'ю, та будиночки будували маленькі, віконця низенько були, а дітей у кожного.. Якщо троє де знайдеш – це рідкість. Переважно п'ятеро, шестеро, семеро, двоє батьків, а ще дідусь з бабусею, як це говорять, в тісноті та не в образі.

Усім відомо, що стара Пелагія жила лише з сином у малому та затишному будиночку. Взнала, що у людей горе, вирішила допомогти, так як мала добре серце.

Наближався вечір. Гості більш – менш відходили з накинутого на них горя. За круглим столом сіли вечеряти. Діти посьорбували супчик, який встигла приготувати мама у новій оселі, дорослі просто дивились в одну точку, думаючи свою глибоку, як Маріанський жолоб думу. Пелагії кусок до рота не ліз. Чим більше часу спливало, тим більше сивих волосинок на її голові з'являлось.

Вона б підняла село, вона б звернула гори заради сина, та не в змозі. Кожен поки що боявся за свою шкуру, знали ж про чудасії, які являє собою ніч. Мів не міф, вірили. Та ще й підвернута нога не давала спокою, нила, як розбещене дівчисько біля прилавку з іграшками. Відчувала ж, що не треба відпускати нікуди сина, байдуже, що виріс, що став дорослим. Як не як, діти завжди для своїх мам будуть дітьми, і байдуже, скільки їм років.

Уже кілька ночей підряд жахливі сни сняться людині великого серця - Пелагії. То зуби випадають, і крові стільки, що аж у холодному поті прокинулася бідненька, то наче волосся почало сипатись. Спочатку одна волосинка випала, потім друга, а ще трошки, то й цілими пасмами летіло, або ж стадо корів гониться за Пелагією, а вона ніяк відірватись не може. Здається ось воно, відстань збільшується між жертвою і нападниками, та тільки вона так думала, ті у ту ж секунду тварюки дихали їй у плечі. Очі такі червоні були, як стиглі помідори, і злості у них стільки, що там могли б заховались цілі галактики. Такими вони були сни напередодні.

Уся нечисть почала збиратися біля володінь Дарія, володаря землі. Небо на горизонті почало вкриватись темними хмарами. Вони були не просто сині, чи фіолетові, як це буває зазвичай перед лютою бурею, вони були чорні, без жодного проблиску світла. Дарій теж готувався до війни.

Коні в стайнях почали голосно фиркати і щосили бити ногами землю, собаки не переставали гавкати, навіть кури, які в темряві майже не бачать заворушились по курнику. Відчувають, старий дядечко Ждан іде в гості, війною.



Лена Фут

Отредактировано: 27.03.2016

Добавить в библиотеку


Пожаловаться





Похожие книги